Махно Нестор Іванович народився 29 жовтня (н.с.) 1888, с. Гуляйполе Катеринославської губернії - учасник громадянської війни. 

Народився в селянській сім’ї. Рання смерть отця і бідність змусили Махно залишити навчання в початковій школі. Наймитував на багатих хуторян, в 1903 поступив чорноробом на чавуноливарний завод. У 1906 увійшов до організації анархістів-комуністів "Союз бідних хліборобів", беручи участь в терористичних актах і "експропріаціях" багачів. Двічі піддавався арешту, але був відпущений.

За вбивство в 1908 чиновника військової управи в 1910 Махно був засуджений до страти, але, оскільки на момент скоєння злочину йому до повноліття (21 рік) не вистачало півроку, П.А. Столипін підписав помилування. Безстрокову каторгу Махно відбував в Бутирській в’язниці в Москві. Тут Махно сидів з анархістом П.А. Аршиновим, який вперше познайомив його з теорією анархізму.

Із-за постійних зіткнень з тюремною адміністрацією Махно часто сидів в карцері, де і отримав сухоти; у тюремній лікарні у нього було видалено одну легеню. Час ув’язнення Махно використовував для самоосвіти. Був звільнений Лютневою революцією 1917.

Повернувшись в Гуляйполе, сформував загін "Чорна гвардія", з яким проводив експропріації, і проголосив "поміщицькі, монастирські і державні землі суспільним надбанням". Під час заколоту Л. Г. Корнілова Махно був вибраний головою Комітету порятунку революції і виступав проти Тимчасового уряду і Засновницьких зборів, вирішуючи аграрне питання за допомогою захоплень землі.

Жовтневу революцію прийняв прихильно, як і більшість селян, що захищаються ним. Махно боровся проти Центральної Ради України і німецьких окупантів. Навесні 1918 був в Москві, зустрічався з П.А. Кропоткіним, Я.М. Свердловим, В.І. Леніном. Ленін справив на Махно велике враження, але і його Махно звинуватив в розгромі анархістських організацій Москви.

Виїхавши в Гуляйполе, Махно очолив загін, з яким успішно бився з гетьманщиною, зробивши більше 120 нападів. Прославився особистою хоробрістю (отримав 14 поранень за час громадянської війни) і успішністю. У сформованій армії Махно, яка до листопада 1918 налічувала близько 80 тис. чоловік, воювали представники практично всіх національностей, що населяли південну Україну.

Після поразки гетьманщини і німців Махно воював з С.В. Петлюрою, з’єднавшись в 1-ій Заднепровською дивізією  із загонами П.Е. Дибенко. У квітні на III Гуляйпольському з’їзді Махно заявив, що Радянська влада змінила революції, а компартія узурпувала владу і "захистила себе чрезвичайками".

У червні Махно був оголошений Радянською владою поза законом. Восени знову уклав з більшовиками союз і при наступі А.І. Деникіна зробив рейд по тилах білої армії, підійшовши до ставки Деникіна в Таганрозі. Був знов оголошений поза законом після відмови підкорятися наказу І. В. Сталіна виступити проти Польщі.

Вважаючи своїм завданням захищати село від міста, ліквідовувати експлуатацію селян ким би то не було і встановити "істинно народну владу", Махно боровся проти всіх властей і режимів, що виникали під час війни.

Боротьба проти "більшовицької диктатури" завершилася влітку 1921, коли із залишками своїх людей Махно втікав до Румунії, а звідти до Польщі. Радянський уряд зажадав видачі Махно. Після суду над Махно в Польщі він був виправданий і в 1924 виїхав в Німеччину, потім до Франції. Будучи серйозно хворий, існував переважно на пожертвування анархістів. Залишив тритомні мемуари.