Махно Нестор
Іванович народився 29 жовтня (н.с.) 1888, с. Гуляйполе Катеринославської
губернії - учасник громадянської війни.
Народився в
селянській сім’ї. Рання смерть отця і бідність змусили Махно залишити навчання
в початковій школі. Наймитував на багатих хуторян, в 1903 поступив чорноробом
на чавуноливарний завод. У 1906 увійшов до організації анархістів-комуністів
"Союз бідних хліборобів", беручи участь в терористичних актах і
"експропріаціях" багачів. Двічі піддавався арешту, але був
відпущений.
За вбивство в
1908 чиновника військової управи в 1910 Махно був засуджений до страти, але,
оскільки на момент скоєння злочину йому до повноліття (21 рік) не вистачало
півроку, П.А. Столипін підписав помилування. Безстрокову каторгу Махно відбував
в Бутирській в’язниці в Москві. Тут Махно сидів з анархістом П.А. Аршиновим,
який вперше познайомив його з теорією анархізму.
Із-за постійних
зіткнень з тюремною адміністрацією Махно часто сидів в карцері, де і отримав
сухоти; у тюремній лікарні у нього було видалено одну легеню. Час ув’язнення
Махно використовував для самоосвіти. Був звільнений Лютневою революцією 1917.
Повернувшись в
Гуляйполе, сформував загін "Чорна гвардія", з яким проводив
експропріації, і проголосив "поміщицькі, монастирські і державні землі
суспільним надбанням". Під час заколоту Л. Г. Корнілова Махно був вибраний
головою Комітету порятунку революції і виступав проти Тимчасового уряду і
Засновницьких зборів, вирішуючи аграрне питання за допомогою захоплень землі.
Жовтневу
революцію прийняв прихильно, як і більшість селян, що захищаються ним. Махно
боровся проти Центральної Ради України і німецьких окупантів. Навесні 1918 був
в Москві, зустрічався з П.А. Кропоткіним, Я.М. Свердловим, В.І. Леніном. Ленін
справив на Махно велике враження, але і його Махно звинуватив в розгромі
анархістських організацій Москви.
Виїхавши в
Гуляйполе, Махно очолив загін, з яким успішно бився з гетьманщиною, зробивши
більше 120 нападів. Прославився особистою хоробрістю (отримав 14 поранень за
час громадянської війни) і успішністю. У сформованій армії Махно, яка до
листопада 1918 налічувала близько 80 тис. чоловік, воювали представники практично
всіх національностей, що населяли південну Україну.
Після поразки
гетьманщини і німців Махно воював з С.В. Петлюрою, з’єднавшись в 1-ій
Заднепровською дивізією із загонами П.Е.
Дибенко. У квітні на III Гуляйпольському з’їзді Махно заявив, що Радянська влада
змінила революції, а компартія узурпувала владу і "захистила себе
чрезвичайками".
У червні Махно
був оголошений Радянською владою поза законом. Восени знову уклав з
більшовиками союз і при наступі А.І. Деникіна зробив рейд по тилах білої армії,
підійшовши до ставки Деникіна в Таганрозі. Був знов оголошений поза законом
після відмови підкорятися наказу І. В. Сталіна виступити проти Польщі.
Вважаючи своїм
завданням захищати село від міста, ліквідовувати експлуатацію селян ким би то
не було і встановити "істинно народну владу", Махно боровся проти
всіх властей і режимів, що виникали під час війни.
Боротьба проти
"більшовицької диктатури" завершилася влітку 1921, коли із залишками
своїх людей Махно втікав до Румунії, а звідти до Польщі. Радянський уряд зажадав
видачі Махно. Після суду над Махно в Польщі він був виправданий і в 1924 виїхав
в Німеччину, потім до Франції. Будучи серйозно хворий, існував переважно на
пожертвування анархістів. Залишив тритомні мемуари.
|